ҐЕОГРАФІЯ

Ґреґоти - масивні пісковики ямненської і вигодської світ

Ґорґани займають центральну частину Українських Карпат і важкодоступні через дуже круті схили і кам'янисті розсипи. Заповідник охоплює схили гір від 710  до 1754 (г. Довбушанка) метрів над рівнем моря.

ҐЕОЛОГІЯ

 

Найвищими вершинами заповідника є гори: Довбушанка  (1754,6 м над рівнем моря), Медвежєк (1736 м), Полєнський (1693,6 м), Пікун (1651 м), Козій Ґорґан (1616), Скалки Верхні (1596,8 м), Бабин Погар (1478 м), Скалки Нижні (1300 м н. р|в,біля|. м.), які простягаються з північного заходу на південний схід. Для них характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах - кам`яні осипища (місцева назва "ґорґани"). Для Добошанського масиву характерні видовжені хребти, вершини зверху гострі із стрімко спадаючими північно-східними та більш пологими південно-західними схилами.

 

Територія заповідника «Ґорґани» відноситься до Скибової зони Карпат.

 

Четвертинні, неогенові, палеогенові та верхньокрейдяні відклади складають геологічну, а алювіально-делювіальні суглинки, глини, супіски – літологічну будову Ґорґан. Гірська частина заповідника складена карпатським флішем з конгломератів, пісковиків, глинистих і мергелевих сланців крейдового і четвертинних періодів. Тут представлено понад 500 видів різних живих організмів, які тісно пов‘язані з різноманітними деревними видами і змогли вижити лише завдяки материнській породі. Рельєф території генетично та історично дуже різноманітний і репрезентує рух древнього льодовика.

КЛІМАТ

 

Клімат - континентально-європейський, основні риси якого визначаються переважанням атлантичних та трансформованих континентальних повітряних мас. Для Добошанських Ґорґан характерні три кліматичні зони:

 

- прохолодна (750-950 м н.р.м., сума активних температур 1400-1800°С, загальний період вегетації – 136, активної – 85 днів);

- помірно-холодна (950-1200 м н.р.м., сума активних температур 1000-1400°С, загальний період вегетації – 120-130, активної вегетації – 50-60 днів);

- холодна – з менш прохолодною (1250-1400 м н.р.м., ізолінії сум температур 600-1000°С, загальний період вегетації 90-120, період активної вегетації – до 50 днів) та більш прохолодною підзоною (1400-1500 м н.р.м., суми активних температур менші 600 ºС, загальний період вегетації триває близько 90 днів, період активної вегетації не наступає взагалі).

 

Середньомісячна температура найтеплішого місяця липня +16,4 ºС, найхолоднішого - січня - 7,6 °С. Опадів - від 853 до 1007 мм і їх максимум – у червні-липні. Добовий максимум опадів - 150 мм. Середньорічна відносна вологість повітря 79%. Сніговий покрив (середня висота 44 см) спостерігається протягом 79 днів. Запаси води в снігу 71 мм. Найбільша глибина промерзання ґрунту досягає 70 см. Переважаючі вітри північно-західного напрямку з середньою швидкістю 3,8м/сек. (максимальною – понад 30 м/сек.).

ЛАНДШАФТИ


Довбушанські Ґорґани – це група гір, яка прилягає до хребта Довбушанка  і займає місцевість між долинами Довжинця і Зелениці. Гірські хребти піднімаються понад 1500 м, покриті хвойними лісами, на схилах розвинуті царинки (гірсько-лісові луки). Повсюди на схилах гір і на вершинах гребенів, де виходять на поверхню пісковики, розвинені кам’яні розсипи і скелі. На горі Добошанка  на східному схилі розвинутий кар. Гірські ландшафти у межах заповіника поділяються на: терасовані міжгірні долини (400–850 м абс.) на водно-акумулятивних відкладах із захисними  прирусловими лісами; внутрішньокарпатське лісисте (800–1250 м абс.), зовнішнє розчленоване (500–1000 м абс.) та масивне розчленоване (600–1350 м абс.) низькогір'я на карпатському фліші з хвойно-листяними і хвойними лісами;  крутосхиле розчленоване середньогір'я (850–1750 м абс.) у місцях залягання товщ палеоценових масивних пісковиків з бурими грунтами і буково-ялицево-смерековими, смереково-кедровими,  а у верхній частини схилів - з характерними ґреґотами, стелюхами сосни гірської, рідше душекії зеленої.

 

У Ґорґанах найбільш виразно проявився вплив останнього вюрмського льодовикового періоду. Це наклало певний відбиток на морфологічну структуру ландшафтів та характер рослинного покриву майже всіх висотних смуг. У високогір'ї збереглись сліди зледеніння з осередками арктоальпійської флори, а у лісовій зоні відомі найбільші масиви реліктової дендрофлори раннього голоцену — сосни гірської, звичайної та кедрової.

ВОДОЙМИ І РІЧКИ


Висока зволоженість Ґорґан обумовлює формування густої мережі потоків і рік різних порядків. На території заповідника беруть свій початок близько 30 гірських річок, які є притоками р. Бистриці Надвірнянської (довжина 94 км, площа басейну 1580 км2) з правою притокою Зелениця (довжина 26 км, площа водозбору – 138 км2), яка витікає на східному схилі г.Добушанка на висоті 1500 м н.р.м. Струмки короткі, але щільність гідрографічної мережі (0,2 км/км2 - 1,2 км/км2) є найбільшою в Україні. Русла рік і струмків кам’янисті, вкриті галькою і валунами. Швидкість течії 1-2 м/с, під час повені збільшується. Води прісні, слабко мінералізовані, переважно карбонатно-кальцієві.

 

Потоки і ріки населяють безхребетні тварини – гіллястовусі (Cladocera), веслоногі (Copepoda), циклопоїди (Cyclopoida), бокоплави (Amphipoda), личинки одноденок (Ephemeroptera), волохокрильців (Trichoptera), які входять до раціону 12 видів риб, серед яких поширені гольян (Phoxinus phoxinus), форель струмкова (Salmo t. trutta m. fario), харіус (Thymallus thymallus). Амфібій у заповіднику 9 видів. Озерця, калюжі – оселища кумки жовточеревої (Bombina variegata), карпатського (Triturus montandoni) і альпійського тритонів (Triturus alpestris), зустрічається також реліктова саламандра плямиста (Salamandra salamandra). На берегах потоків і рік типові щур водяний (Arvicola amphibius), рясоніжка мала (Neomys anomalus milleni), водяна полівка мала (Arvicola sherman), видра річкова (Lutra lutra).

 

На нижніх терасах вздовж русел річок і потічків фрагментарно зустрічаються фітоценози вільхи сірої (Alnus incana), у трав‘яному покриві - Petasites albus, Filipendula ulmaria, Equisetum palustre, Caltha palustris, Cardamine impatiens.

 

ҐРУНТИ ТА КАМ'ЯНИСТІ РОЗСИПИ


Ґрунтовий покрив для відносно невеликої території заповідника досить різноманітний - 8 типів ґрунтів, у межах яких виділяють 68 різновидностей. Ґрунтоутворення протікає в основному за буроземним типом. Переважають опідзолені і неопідзолені бурі гірсько-лісові, менш поширені гірсько-лучні, гірсько-підзолисті, лучно-болотні, дернові і дерново-буроземні ґрунти.

 

Незаліснених кам’янистих розсипів - 604,8 га (11,3% від загальної площі заповідника). За походженням розрізняють їх два типи: первинні, які утворилися під час льодовикового періоду і вторинні, які виникли в результаті діяльності людини, вітровалів, пожеж. Природний процес заростання розсипів починається з появи лишайників, передовсім Phizocarpon geograficum, зелених мохів, чорниці (Vaccinium myrtillus), брусниці (Rhodococcum vitis-idaea) і водянки (Empetrum nigrum), а потім залежно від умов - чагарників (Pinus mugo) і дерев (Sorbus aucuparia, Betula pendula, Pinus cembra), а на завершальній стадії - смереки (Picea abies) та ялиці (Abies alba).

 

Штучне відновлення лісу на сильно еродованих кам'янистих ґрунтах надзвичайно утруднене. Для розробки найдоцільніших способів залісення кам'янистих схилів проф. П.С.Пастернак і к.с.-г.н.лікар Є.М.Бакаленко в 1955-1957 рр. заклали дослідні культури. У камінні викладали лунки, в які вносили дрібнозем і гумусний шар ґрунту і висаджували від 1 до 7 саджанців смереки, або сосни, бука. Зараз – це високобонітетні стійкі деревостани.