Праліси
Унікальністю території заповідника є висока збереженість природних лісів і пралісів, яких тут обліковано 67,5 і 46,0% від вкритих лісовою рослинністю земель заповідника. Праліси відзначаються непорушністю своєї природної структури.
Праліси – достатньо великі лісові екосистеми (угруповання), які виникли та розвиваються природним шляхом під впливом лише природних стихій та явищ і пройшли повний цикл розвитку без будь-якого втручання людини, місцезростання, видова, вікова і просторова структура яких відзначається колись і тепер виключно чинниками навколишнього середовища.
У розвитку пралісів виділено сім фаз розвитку (схема). Їм притаманні специфічна вікова, породна і просторова структура деревостанів. Значна мозаїчність, коли на малій площі можна натрапити на дерева різної товщини та висоти, наявність великих, товстих дерев, як і значна частка мертвих стовбурів і відпаду є найбільш характерними ознаками пралісів. У пралісах дерева ростуть до своєї природної вікової межі. Для буково-ялицево-смерекових, ялицево-букових й смереково-буково-ялицевих пралісів віковий етап триває 350-400 років (максимальний запас деревини – 930 м3/га), чистих букових – 230-260 років (696 м3/га), а кедрово-смерекових – близько 300 років (414 м3/га).
Праліси – за винятком смерекових і смереково-кедрових – триярусні, їм властива складна горизонтальна структура. У заповіднику домінують смерекові та кедрово-смерекові праліси, а загалом всі праліси охоплюють площу 2112,2 га.
Праліси є найбільш стійкими до біотичних і абіотичних факторів, їм властиві багатоярусність і висока продуктивність. 44,5% складають монодомінантні смерекові ліси, на буково-ялицево-смерекові та ялицево-смерекові ліси припадає 32,4%.
Смерековий праліс у заповіднику
У Ґорґанах краще, ніж де-небудь в Українських Карпатах, збереглися праліси, які відрізняються високою стійкістю і стабільністю. Праліси – достатньо великі лісові екосистеми (угруповання), які виникли та розвиваються природним шляхом під впливом лише природних стихій та явищ і пройшли повний цикл розвитку без будь-якого втручання людини, місцезростання, видова, вікова і просторова структура яких відзначається колись і тепер виключно чинниками навколишнього середовища.
У розвитку пралісів виділено сім фаз розвитку (схема). Їм притаманні специфічна вікова, породна і просторова структура деревостанів. Значна мозаїчність, коли на малій площі можна натрапити на дерева різної товщини та висоти, наявність великих, товстих дерев, як і значна частка мертвих стовбурів і відпаду є найбільш характерними ознаками пралісів. У пралісах дерева ростуть до своєї природної вікової межі. Для буково-ялицево-смерекових, ялицево-букових й смереково-буково-ялицевих пралісів віковий етап триває 350-400 років (максимальний запас деревини – 930 м3/га), чистих букових – 230-260 років (696 м3/га), а кедрово-смерекових – близько 300 років (414 м3/га).
Праліси – за винятком смерекових і смереково-кедрових – триярусні, їм властива складна горизонтальна структура. У заповіднику домінують смерекові та кедрово-смерекові праліси, а загалом всі праліси охоплюють площу 2112,2 га.
Праліси є найбільш стійкими до біотичних і абіотичних факторів, їм властиві багатоярусність і висока продуктивність. 44,5% складають монодомінантні смерекові ліси, на буково-ялицево-смерекові та ялицево-смерекові ліси припадає 32,4%.
Сосна кедрова європейська
Особливо цінними є реліктові праліси із сосен кедрової європейської (10,1%), звичайної (1%) і гірської (6,2%). Цінність полягає в тому, що вони виконують дуже важливу природоохоронну функцію. Поселяючись на кам’яних розсипах першими, вони своїм відпадом утворюють ґрунт і таким чином створюють сприятливі умови для смерекових, ялицевих і букових лісів, які є більш продуктивними від своїх попередників. Крім цього реліктові ліси мають надзвичайно велику наукову цінність, вони є прекрасним об’єктом для вивчення історії розвитку рослинності у польодовиковий період в Карпатах.
