Флора і рослинність

Флора

У заповіднику домінує лісова рослинність. У її складі панують хвойні ліси , широколистяні ліси займають приблизно 1 % лісовкритих площ . Флора судинних рослин природного заповідника "Ґорґани" об’єднує 5 відділів, 79 родини, 266 родів та 451 вид (Клімук, 2004, 2006).
Кількісні співвідношення між різними таксономічними одиницями у флорі заповідника назагал властиві для флори Середньої Європи. Тут переважають молоді філогенетичні групи.
Серед життєвих форм видів рослин найчисельнішою групою є гемікриптофіти (трав'янисті багаторічні рослини, брунька відновлення яких закладається близько до поверхні грунту) - 271 вид і фанерофіти (бруньки відновлення яких розміщені високо над поверхнею грунту: дерева і кущі) – 63 види. Найменшу групу складають хамефіти (приземисті рослини: брусниця, верес, чорниця, чебрець та ін.) – 32 види. По відношенню до багатства грунту найчисельнішими є середньовибагливі (242) і вибагливі види (183). Найменше представлена група невибагливих видів, їх 24.

Вологий клімат визначає значне переважання у флорі заповідника рослин середніх умов зволоження – 338, перезволожених умов  – 54 та перехідних між ними - 41 видів, які є компонентами вологих лісів і лук, берегів потоків і рік. Рослин, характерних для посушливих зон – 3 види.

Рослини Червоної книги України

Рослинність надає горам чарівної краси. Навесні вони ніжно – смарагдові, влітку – густо – зелені, восени – всіх відтінків золота, взимку - сіро – брунатні. У заповіднику росте 459 вид вищих судинних рослин, які належать до 5 відділів, 79 родин, 266 родів. Значна частина видів - рідкісні, ендемічні (поширені на незначній території) і реліктові (залишки флор минулих геологічних часів). На заповідній території виявлено 31 вид судинних рослин, занесених до Червоної книги України (понад 20% від загальної кількості таких, що ростуть в Українських Карпатах).
Про значний вік флори та її самобутність свідчить наявність реліктових та ендемічних видів. Загалом раритетна флора заповідника налічує 69 видів судинних рослин. Це - 17,1% раритетної компоненти Українських Карпат і 63% - району Ґорґан.

Найбільш рідкісними з них є: зозулинці чоловічий (Orchis mascula) та шоломоносний (Orchis militaris), зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata), язичок зелений (Coeloglossum viride), лунарія оживаюча (Lunaria rediviva). Із реліктів зустрічаються: гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum), страусове перо звичайне (Matteuccia struthiopteris), блехнум колосистий (Blechnum spicant), баранець звичайний (Huperzia selago), вовче лико звичайне (Daphne mezereum). Серед ендемічних видів - королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolia), тоція карпатська (Tozzia carpatica), волошки мармароська (Centauera marmarosiensis) і карпатська (Centaurea carpatica), гвоздика карпатська (Dianthus carpaticus), фіалка відхилена (Viola declinata) та інші.

Зростає тут також 329 видів судинних рослин, які мають лікувальні властивості.

Мохи і лишайники

Кам'янисті розсипи зайняті рідкісною мохово-лишайниковою рослинністю: накипними лишайниками (Lecanora polytropa, Rhizocarpon tinei, Rhizocarpon concretum), а також лишайниками (Cladonia alpestris, Cladonia sylvatica, Cetraria sp.), та мохами (Andreaea rupestris, Dicranum scoparium, Dicranum polysetum, Pleurozium schreberi, Ptilium crista-castrensis).
Накипні лишайники на скалах розсипищ демонструють еволюцію розвитку рослинності. Це – унікальні мікроекосистеми, які з'явилися на Землі більше ста мільйонів років тому і сукупно представляють еволюцію рослинного і пов‘язаного з ним тваринного і мікробного світу. Густі тумани, характерні для Ґорґан, підтримують еволюцію цих рослин-піонерів.

У складі бріофлори природного заповідника «Ґорґани» налічується 231 вид мохоподібних з двох відділів: печіночники (Hepatophyta) та мохи (Bryophyta), з них 32 види (14%) – різних категорій рідкісності. Два види (Scapania verrucosa, Brachythecium geheebii) занесені до «Червоної книги європейських мохоподібних» (Red Data Book of Europ. Bryophytes, 1995), 10 видів є рідкісними для України (відомо 1-3 місцезнаходження) та 24 види - для Карпат.

Кам’яні поля - ґреґоти густо вкриті товстим багатокольоровим "килимом" мохів, серед яких багато рідкісних: Andromeda polifolia, Cephalozia ambigua, Scapania mucronata, S. parvifolia, Splachnum ampullaceum, Calliergon giganteum.

Ліси і дерева

Територія заповідника приурочена до двох геоботанічних округ: смерекових гірсько-карпатських лісів і субальпійських і альпійських соснових| чагарників-|стелюхів і полонин. Їм у вертикальному відношенні відповідають три висотні пояси рослинності:

• мішаних з переважанням смерекових лісів, приурочених до помірної і прохолодної зони (від 770 до 1200 м н.р.м.);
• чистих смерекових і кедрово-смерекових лісів, приурочених до помірно-холодної термічної зони (1200-1500 до 1600 м н.р.м.);
• субальпійський, де поширені чагарники сосни гірської і кам'янисті розсипи, покриті лишайниками і мохами.

Найбільші масиви заповідника займають ліси з переважанням смереки (Picea abies) - 89,1%. Деревостани сосни гірської (Pinus mughus) - 7,3%, сосни кедрової європейської (Pinus сеmbra) - 1,8%, ялиці білої (Abies alba), бука лісового (Fagus sylvatica) і інших порід охоплюють 1,8% покритої лісом площі. Найпоширенішими є смереково- ялицеві (2377,9 га) та буково-ялицево-смерекові (1196,3 га) деревостани.

Чітке чергування лісів залежно від висотних відміток та кліматичних і грунтово-гідрологічних умов характеризує 17 різних типів лісу, які є своєрідним стандартом і еталоном, а типи місцезростання - резерватом майже незмінених природно-територіальних комплексів Українських Карпат.

Тут зафіксовані найвищі в Українських Карпатах дерева бука, ялиці і смереки. Найбільші дерева смереки, бука і ялиці у пралісах досягають висоти 53 м і діаметра понад 160 см, кедра – 34 м і діаметра 108 см.

Верхня межа лісу. Криволісся

Верхня межа лісу - вузька смуга лісових фітоценозів заввишки 8 м і вище, яка сформована на контакті з криволіссям і субальпійським поясом. ЇЇ у заповіднику утворюють  пасма  смереки з низькоопущеною, або  прапоровидною кроною і невисокі дерева кедра. Повнота таких  різновікових деревостанів  лісового поясу вище 1300 - 1400 м н.р.м. більше 0,3.

У дерев добре розгалужена коренева система, що забезпечує їх вітростійкість. Вони охороняють нижче розташовані фітоценози від лавин та зсувів снігу, на крутих схилах захищають ґрунт від ерозії та дефляції і сельових потоків, виконують водозахисну роль шляхом затримання талих вод під час танення снігу та трансформації поверхневих вод у внутрішньоґрунтові.

Верхня межа лісу формувалася під впливом лише природних чинників: кліматичних (температура, вологість повітря, лавини, вітровий режим), орографічних та едафічних (наявність кам’янистих розсипищ, так званих греготів). Горіхівка (Nucifraga caryocatactes), поїдаючи насіння сосни кедрової і ховаючи в ґрунті шишки, сприяє її природному поновленню.
Реліктові кедрово-смерекові та смереково-кедрові праліси разом з фрагментами осередків корінних березових деревостанів змінюються у субальпійському поясі на зарості  вільхи зеленої (Duschekia viridis) у витоках потоків і сосни гірської (Pinus mughus) на розсипищах ямненських пісковиків, демонструючи 12,5-10 тисячолітню історію виникнення і розвитку лісів.

Кедр і кедрові ліси

Сосна кедрова європейська (Pinus cembra) - релікт раннього голоцену, в Українських Карпатах зафіксована у 135 локалітетах площею 4,2 тис. га. Це – п‘ятихвойне дерево заввишки 20-25 м, яке доживає до 400 і більше років. У заповіднику «Ґорґани» є 2300 дерев кедра. Поодинокі дерева, які ростуть на кам’яних розсипах південних експозицій, піднімаються на Добошанці аж до відмітки 1730 м над рівнем моря.

Смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси у заповіднику поширені в межах висот 965-1580 м н.р.м. і зростають, переважно, на стрімких схилах південних експозицій, де утворюють деревостани з перевагою кедра. На бідних кам’янистих грунтах, вкритих торф’янистим шаром органічного відпаду, формуються пралісові ценози субформації Pineto (cembrae)-Piceetum (abietis), які у заповіднику поширені на площі 539 га. Кедрові ліси (Pineta cembrae) представлені асоціаціями Piceeto (abietis) – Pinetum (cembrae) sphagnosum, Piceeto (abietis)–Pinetum (cembrae) vaccinoso (myrtilli)–hylocomiosum, Piceeto (abietis)–Pinetum (cembrae) vaccinoso (myrtilli) – sphagnosum.

Вони трапляються спорадично у верхніх (1100-1535 м н.р.м) частинах переважно південних та південно-західних схилів на щебенисто-кам’янистих буроземах. Фітоценози занесені до Зеленої книги України (2002). Пралісові екосистеми за участю кедра повинні охоронятись як реліктові. Кедрові деревостани мають вагоме зоологічне значення як біотопи кедрівки, смерекового шишкаря, глушця та інших представників рідкісної бореальної фауни. Кедр підтримує верхню межу лісу і придатний для заліснення кам‘янистих розсипищ - ґреґотів.

Фітоценози Зеленої книги України

Унікальність рослинного покриву заповідника полягає у тому, що на більшій частині його території він зберігся в природному, майже незайманому, стані, а своєрідність і різноманіття ландшафтних умов сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних.

Панівним типом рослинності є ліси. Мішані праліси відзначаються значним фітоценотичним та флористичним різноманіттям. Тут знаходяться 34 унікальних або рідкісних лісових фітоценози, які занесені до «Зеленої книги України».

Серед них найунікальніші за участю реліктових видів - Pinetum (cembrae) sphagnosum, Betuleto (pendulae) – Pinetum (cembrae) vacciniosum (myrtilli), Piceeto (abietis) – Pinetum (cembrae) cladinosum, Piceeto (abietis)– Pinetum (cembrae) vacciniosum (myrtilli), Piceeto (abietis) – Pinetum (cembrae) vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum, Piceeto (abietis) – Pinetum (cembrae) vaccinioso (myrtilli) – sphagnosum,  Piceeto (abietis) – Pinetum (cembrae) lycopodioso (clavati) – hylocomiosum, Pinetum (sylvestris) empetrosum (nigrae), Pinetum (sylvestris)  empetroso (nigrae) – sphagnosum. На єдиній гірській території такий комплекс більше ніде не знайдено.

Betula obscura – центральноєвропейський пограничноареальний вид та Pinus cembra – реліктовий центральноєвропейський вид з диз'юнктивним ареалом  тут є не лише поширеними видами, але й утворюють стійкі ценози.